Ігор Дубровський

Вірші

Чи бачить Бог

Чи бачить Бог,
Що коїться на світі?
Чи бачить Він,
Що зараз з його дітьми?
Чи бачить Він,
Як смертних світ страждає?
Чи, може, Йому нечисть заважає?

Чи бачить Він численні бідства?
Чи бачить розпач у очах людських?
Хіба не бачить Він того каліцтва,
Що брат словами й ділом завдав своїй сестрі?

Хіба не можна не помітить,
Як низько впав цей жалюгідний світ,
І як болюче жалить
Людські серця поневіряння гніт?

А, може, Господ це не бачить,
Тому що вже давно осліп? –
На жаль, цього не зна ні цар, ні піп…

Чому Йому байдужа наша доля?
Чи, може, Він награвся нами в волю?
Чому Він темряві дозволив
Поглинуть нас в пітьму
Без жодної краплини світла?
Чи, може, хоче Він,
Щоб ми знайшли в ній вихід?

Питань багато є у мене,
А відповідей жодних…

Скажи ж хоч, Боже,
Коль я єсть твій син,
Якщо в мені є крапелька чогось Твого,
Чому не звернеться до мене
Батьківськеє твоє єство?
Чому хоч слова не промовиш,
Чом нас Ти їм не нагородиш,
Щоб нагадать собі і всім,
Що є на світі Божий дім,
Що звідти видно все і всіх,
Й получить люд по справах їх!

Чи на питання відповіді
Ти дати вже не можеш?..

Що коїться в Твоїй всевишній голові,
Зрозуміти не під силу жодному на цій землі,
Тож надіюсь, що всі вчинки,
Зроблені Тобою чи з Твоєї волі,
Зрештою дадуть нам
Прозріння світлий промінь,
Бо час назад вернуть
Ні Ти, ні ми не в змозі…
20 лютого 2012 р.

Доля

Примхлива панночка ця Доля
Й у кожного вона своя:
Комусь несе вона талан
На срібному, блискучому підносі,
Комусь дарує світлий розум,
Який затьмарити ніхто не в змозі,
А хтось отримав вроду пишну,
Якій би кожен був охоч і рад,
Когось же просто златом наділила,
Щоб міг весь вік на нього жирувать...
Та є й такі, яких ця панна оминула,
Але за що й навіщо – і досі не збагну я!
Можливо, це земний баланс,
Можливо, просто примха,
А може, хтось за предків зло
Платити тер повинен…
Та, хай там як,
Все ж не збагну –
З якого оце дива
Хтось кожен день, як сир у маслі,
А хтось, як голка в сіні:
Снує, немов загублений, в чужім, інакшім світі,
Де все не так, як хочеться,
Де щось завжди у збиті,
Або навіть не щось, а майже все?!
Хіба нормально й чесно,
Коли в одного все, а в іншого – нічого?!
І навіть не про статки зараз мова,
Бо всяк обділений по свойму:
У красоті своїй, у розумі, талані -
А хтось багат на все, і навіть більше…
Багато у людей бува незгод
Й розвіять їх лиш ми самі спроможні!
Якщо сердечні будем ми,
В добродіяннях щирі,
То всю нечесність переможем
Й житимемо в мирі,
Раз Доля декотрих вже обділила…
31 липня - 5 серпня 2012 р.

Потяг

Потяг лине-мчить по колії,
Дощик землю полива назовні-надворі,
Гримає басистий грім,
Стрілою блискавка летить,
А потяг мій у Київ-град
Чимдуж-швидесенько біжить.
Підступний дощ на хвильку стих,
Затихли блискавка і грім,
А потяг мій швиденько мчить
У Кия, Щека і Хорива дім.
Все той же дощ підступний знов дав про себе знати,
І хочуть грім та блискавка знов потяг налякати,
А потягу те байдуже –
Все так же швидко мчить,
До стольного, до Києва на всіх парах летить.
5 серпня 2012 р.

Признание

Ну почему в душе таю
К тебе я нежный трепет?
Ещё чуть-чуть – и я сгорю,
Оставив только пепел!..
И что мне делать, как мне быть -
Я до сих пор не знаю.
Хотел бы обо всём забыть,
Да бес не позволяет.
Может, тебе о всём сказать?
Сказать, как сердцу больно?
А может, лучше промолчать,
Ведь я тебя не стою?..
Хранить всё в тайне не могу,
Раскрыться – не решаюсь,
Лишь шаг на встречу сделай мне –
И я во всём покаюсь:
Покаюсь, что тебя люблю,
Что без тебя мне скудно –
Покаюсь в том, о чём всегда молчу,
Лишившись предрассудков.
Один лишь шаг – я больше не прошу,
Он даст мне луч надежды,
Который вмиг изменит весь мой мир
И он не будет прежним!
2 сентября 2012 г.

***
Була любов, та відійшла,
Пішла за нею й віра,
І лиш надія в серденьку,
Мов іскорка жевріє.
20 жовтня 2012 р.

Кiлькiсть переглядiв: 116