Чи зацвіте льон синьо-синьо?

Якби тепер у магазині повісили на продаж льонову сорочку та ще й вишивану, їй, мабуть, і ціни б не склали. На жаль, поліський шовк зник. Замість нього пропонується синтетика, сорочки з якої навіть «стріляють» на тілі. Про вплив такого одягу на здоров’я говориться не сміливо. Інакше як і вдягнути людей? Не випадково колись американські мільйонери носили одяг з українського льону. Мабуть, було виправдання привозити його з-за океану.

Не цвіте і чи зацвіте синьо-синьо наше поле. Зайве говорити, як багато втратило Полісся від забадючення землі, замість найдревнішої культури льонарства, що так перекликалася з блакиттю неба, всотувала живі кольори і скрашувала життя пращурів. Побутові тканини з льону були міцні, красиві, гігроскопічні і теплі. А з чим ще можна порівняти ароматну льонову олію, що використовувалася в багатьох галузях промисловості?

Льон — це і цілюща лікарська рослина.

До реформування аграрного сектора в Городянському районі посівна площа під довгунцем складала 4,5 тисячі гектарів. Вирощували його всі колективні сільгосппідприємства. Льонарство було найпродуктивнішою галуззю, завдяки йому господарства ставали мільйонерами. Це було золоте дно каси. По суті льонарство перетворилося на індустріальну галузь, практично вже велося машинами. Одержання однієї тонни волокна з гектара був орієнтир для льонарів і передовики перевершували цей рубіж. За ефективне вирощування довгунца на грудях ланкової з села Тупичева М.І.Павлусенко засвітилася Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці. І важко збагнути як занепала отака прибуткова галузь, що повністю базувалася на місцевій сировині.

Реформа не обминула льонарів, спеціальна техніка зникла невідомо куди. Не менше проблем виникло і з переробкою. Льонозавод захирів, як кажуть, пішов по руках. Акціонери задовольнились якимось грішми. А новоспечені хазяї заводу, мабуть, і не ставили за мету відновити виробництво. Маємо те, що маємо.

В останні п’ять років вирощування льону і переробку його у районі взяло на себе ТОВ АПП «РЕСКі». Товариство навіть розробляло інвестиційний план відновлення льонарства. Хоч у повному обсязі він не був втілений у життя. Однак позитивні зрушення мав. Зокрема, посівна площа під довгунцем сягнула понад 1,5 тисячі гектарів. Інвестор створив потужну технічну базу, кадровий потенціал, обзавівся новими сортами льону. Окрім несприятливих для довгунця погодних умов, що склалися в останні роки, льон не міг належно рости та ще і поза сівозміною Якщо за КСП збирання врожаю, трести розглядалося як першочергове завдання нарівні району, тепер все практично стало турботою товариства. Хоч, скажімо, підняття трести нині непогано і оплачувалося, але робили у селах це переважно міські жителі. Крайні строки вивезення сировини на завод негативно позначалися на її якості і врешті-решт на виході волокна. Навіть за названих причин зрозуміло, що без державної підтримки розвитку галузі відродити її неможливо. Та ж не пригадується такого документа на розвиток льонарства десь аж з 80-х років минулого століття.

Городнянський льонозавод нині орендує ДП «Хрипівське» ТОВ АПП «РЄСКі». Практично на директора дочірнього підприємства М.Б. Степанцова покладено і відповідальність за вирощування і переробку льону.

Завод був на межі закриття, бо ж для «РеСКі» виробництво збиткове, — говорить Микола Борисович. — І все ж знайдено варіанти, щоб підприємство у районі зберегти. А це робочі місця для людей і надія, що льонарство таки відродиться.

Напередодні нового 2009 року на заводі розпочався сезон переробки трести. Раніше така подія сприймалася як буденна, нині за умов економічної кризи та й занепаду льонарства відновлення виробництва має обнадійливе значення. На завод прийшли працювати 30 робітників. Більшість з них стояли на обліку у центрі зайнятості, як безробітні. У зміні працюють 24 робітники. Значно вищий проти попереднього року вихід волокна. З-під машини відсортовується коротке і довге волокно. Вже є готове на реалізацію.

М.Б Степанцов змінює тон розмови:

— Допоки завод не працював, дзвінків було немало. З Кіровограда, Харкова, з Росії, Прибалтики цікавилися, коли ж буде волокно? А ось останнім часом ніхто не дзвонить. Вже працюємо на склад. А людям же треба виплачувати зарплату, платити за енергію тощо.

— А чи все волокно реалізували з попередніх років?

— Хоч з трудом, але продали все, більше відправили в Прибалтику і Росію. Сподіваємося, що економічні зв`язки не послабляться. Та і вітчизняним підприємствам сировина потрібна. Одне слово, як і годиться під Новий рік висловлювати побажання. Хай для льонарів він буде кращим, ніж був попередній.

Торік «РЕСКі» вирощували льон на 600 гектарах. Непоганий урожай зібрали на землях Смичина, Макишина — по 7,5 центнера волокна і 4,5 центнера насіння з гектара. Завод забезпечений сировиною щонайменше на 4 місяця.

— Торік проти попереднього року посівну площу під довгунцем скоротили майже вдвічі. В чому причина?

— У фінансах, звичайно, — говорить М.Б. Степанцов. — Під посів уряд виділив кошти, але вони надійшли лише восени. То ж більшу площу не посилили.

— А як буде у 2009?

— Час покаже. Якщо буде державна підтримка, будемо більше сіяти. Насіння достатньо, воно високої якості. Є техніка, люди зацікавлені. Невирішена проблема на рівні району з відведенням площ. У нас в оренді земля, але ж не можна льон сіяти на одному і тому ж полі. Питання можна вирішити через сільські ради, райдержадміністрацію. Сподіваємося на порозуміння. Хай льон обернеться добробутом для городнянців!

М.Єрмоленко

Кiлькiсть переглядiв: 186

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.